Декоративне оздоблення фасаду з утепленням мінірального вату.

Ця технологія прийшла до нас із Німеччини, де такі фасади широко застосовуються та слугують дуже довго. Конструкція «мокрого фасаду» містить шари, кожному з яких відведена певна функція. Умовно шари називають клейовим, теплоізоляційним, армованим, захисно-декоративним.

• Дуже важливий перший клейовий шар, що складається з клейових сумішей, адже від нього залежить якість прилягання утеплювача до стіни.
• Теплоізоляційний матеріал обов'язково з низькою теплопровідністю, це може бути пінополістирол або мінеральна вата. Він відповідає за утеплення, водночас його товщина визначається теплотехнічними розрахунками, а склад — вимогами безпеки під час пожежі.
• Шар із клею мінерального складу, армований щічкостійкою сіткою, потрібний для більшого зчеплення поверхні теплоізоляційних плит і захисно-декоративного шару.
• Захисний декоративний шар — це ґрунтовка та фінішне декоративне оздоблення, виготовлене з використанням штукатурки. Він слугує захистом теплоізоляційного матеріалу від зовнішніх впливів і надає фасаду гарного зовнішнього вигляду.

Фасади «мокрого» типу можуть бути використані на будь-яких будівлях без жодних обмежень. Всі елементи фасаду цього типу мають мати гарні показники зі стійкості до морозів, водопоглинання, паропроникності та теплового розширення. Крім того, вони мають поєднуватися один з одним.

На всі матеріали, використовувані під час технології «мокрий фасад», мають матися від акредитованих центрів сертифікати відповідності. А сама система утеплення — державне технічне посвідчення.

Технологічний ланцюжок виконання мокрого фасаду

І етап. Стіна обробляється ґрунтовкою, для забезпечення максимально міцного зчеплення її з утеплювачем наноситься клейовий шар. Практично всі клейові суміші містять мінеральну основу, як-от портландцемент, і різні полімерні домішки. Поєднання цих компонентів дає змогу отримувати клейові склади з гарним коефіцієнтом паропроникності та високою адгезією. Теплоізоляційна плита, яка може бути з мінеральної вати або пінополістиролу, за допомогою спеціального клею прикріплюється до стіни.

Мінераловатні плити мають властивості, що забезпечують гарну теплоізоляцію, вони не горять. Дуже цінуються ті плити, які виготовлені з базальтового волокна.

Не рекомендується застосовувати скловолоконні плити, у яких дуже низька міцність на розрив і вони не стійкі до впливу лугів. А лужна реакція проходить у штукатурно-клейових складах, використовуваних в армованому шарі.

Щільність утеплювача не має бути менш ніж 135 кг/м3, інакше зайвий м'який утеплювач не дасть якісно виконати фінішні шари, не виключено їх подальше розшарування. Він має бути однаковим за товщиною — це важливо для естетичних характеристик фасаду.

Утеплювачі з пінополістиролу легші за вагу, ніж мінералові, а також у них вища теплопровідність. Це дає змогу отримати фасад меншої товщини. Але ці плити горючі, це їх основна брак. Хоча з ним можна впоратися, обробивши утеплювач спеціальними антипіренами або розміщенням між плитами з пінополістиролу антипожежних вставок із мінераловатних плит. Це дає змогу зменшити пожежонебезпеку всієї конструкції. Вставки роблять між поверхами, біля дверних і віконних прорізів.

II етап. На теплоізоляційну плиту наноситься клейовий склад та армована сітка — вони слугують основою для таких шарів. Цей шар підвищує міцність «мокрого фасаду», забезпечуючи адгезію між декоративною штукатуркою та поверхнею утеплювача. Основні компоненти цього шару — клейова суміш і сітка армована.

Під час створення цього шару на утеплювач наноситься клей, а в нього вводиться сітка, яка часто покривається ще одним шаром клею для вирівнювання. Штукатурно-клейова суміш, що застосовується на цьому етапі, готується з мінеральних сполучних і спеціальних полімерних добавок.

Саме ці добавки надають клею такі властивості, як-от пластичність, міцність, морозостійкість і водонепроникність. Необхідно стежити за тим, щоб склад був збалансований, оскільки гонитва за високою адгезією може призвести до зниження показника паропроникності, а підвищена міцність на стискання викличе утворення на поверхні фасаду тендітної «швидкули».

III етап. На сітку, яка стійка до впливу лугів, наноситься ще шар клею. Якщо сітка, виготовлена зі скловолокна, не просякнута сумішшю, що підвищує її здатність протистояти впливу лугів, вона може за кілька років експлуатації просто розчинитися. Також у неї мають бути гарні характеристики як на розрив, так і на розтягнення. Допускається на верхніх поверхах використовувати менш щільну мережу, ніж на нижніх.

Поверх клейового шару наносять новий шар ґрунтовки, яка слугує основою для нанесення декоративного шару.

IV етап. Захисно-декоративним шаром завершуються роботи за технологією «мокрий фасад». На стіни наноситься фасадна декоративна штукатурка, вона потрібна не тільки для забезпечення привабливого вигляду зовні будівлі, але й для захисту від морозу, вітру, променів сонячного ультрафіолету та опадів.

Щоб домогтися вільного виходу зайвої вологи з утеплювача, бажано використовувати декоративні матеріали, що мають гарну паропроникність. Найчастіше для цього шару застосовують готову декоративну штукатурку або клинерну керамічну плитку.